Преоткрито време (заглавието на последната книга) излиза през 1922, когато Пруст е на смъртния си одър, разглежда стари снимки и си спомня живота си. Ние опознаваме героите постепенно, чрез неговата памет; измислицата затъмнява реалността. Руис с невероятно визуално умение показва как произведенията на твореца се свързват с преживяванията му, като диапозитиви, прожектирани на стената в стаята му. Спомените за идиличните дни на детството се редуват със случки от парижкото общество в края на ХІХ век. В ръцете на Руис драмата на Голямата война, разгледана в контекста на грандиозни соарета и разточителни балове, се превръща в изтънчена комедия на нравите. В Преоткрито време, Руис показва непостижимото: неосезаемото безвремие, предмет на творчеството на Пруст, в един бароково пищен и сюреалистичен филм.

Marcel Proust (1871-1922) està al seu llit de mort. Veure fotografies porta records de la seva infància, joventut, amants i la manera com la Gran Guerra va posar fi a un estrat social. Els seus records no estan en un ordre particular, es mouen cap endavant i cap enrere en el temps. Marcel a diverses edats interactua amb Odette, amb la bella Gilberte i el seu marit condemnat, amb el baró de Charlus que busca el plaer, amb l'amant de Marcel Albertine i amb uns altres; presents també a la memòria hi ha la estimada mare i àvia de Marcel. Sembla com si viure és recordar i capturar records és crear una obra de gran art. Els records són paral·lels al volum final de la novel·la de Proust.

人在死亡之前，这一生会在眼前快转而过；《追忆似水年华》是濒死之际，追忆此生的一切。 随著意识流动，看著照片想起与此人相关的往事，又从往事中的一个细微动作/物品，回忆到与其相关的其它过往，如此再三地自由联想，便复杂交错地勾勒出了主角马塞尔的一生。

Marcel Proust ligt op zijn sterfbed, waar hij enkele foto's bekijkt van zijn jeugd, zijn geliefden en de Grote Oorlog. Zijn herinneringen gaan terug naar de momenten in zijn leven die een grote indruk op hem achtergelaten hebben.

In early 1920s France, an author, lying on his deathbed, looks at various photographs and is flooded with memories of the people and events that have shaped his life.

1922, Marcel Proust sur son lit de mort regarde des photos et se remémore sa vie. Sa vie, c'est son œuvre et les personnages de la réalité se mélangent avec ceux de la fiction et la fiction prend peu à peu le pas sur la réalité. Tous ses personnages se mettent à hanter le petit appartement de la rue Hamelin et les jours heureux de son enfance alternent avec les souvenirs plus proches de sa vie sociale et littéraire.

1922 liegt der todkranke Marcel Proust in Paris auf dem Sterbebett und arbeitet an einem Manuskript. Erschöpft betrachtet er alte Fotografien, Aufnahmen seiner Eltern, von Gilberte, von ihm selbst als junger Mann. So beginnt die bildgewaltige Romanverfilmung von Raúl Ruiz, die aber weit mehr ist als eine simple Adaption des letzten Teils der Recherche.

1922. A halálos ágyán fekve Marcel Proust, fényképeit nézegetve, az életén mereng. A valós személyeket képzeletének szülötteivel elegyíti. Fokozatosan azonban a képzelet győz a valóság fölött. Életének legfőbb értelmét munkáinak valósága jelenti, amely most a szeme előtt elevenedik meg. Könyveinek szereplői, emlékeinek megtestesítői úgy kelnek életre a világtól elzárt, Hamelin utcai bérház kicsi szobájának falán, mintha egy térhatású vetítésen lennénk. Gyerekkorának elveszett paradicsoma és életének boldog napjai váltakoznak a társasági és irodalmi élethez fűződő újabb emlékekkel. A háború drámája a párizsi társadalmi élet egy szűk csoportjának szemszögéből elemezve hatalmas és végtelen társadalmi komédiává alakul. A szétterülő alkonyatban egy háború utáni társadalom körvonalai sejlenek fel a horizonton.

Sul letto di morte, nel 1922, Marcel Proust sta guardando alcune fotografie e con la memoria ripercorre la sua vita. Ma i personaggi della realtà finiscono per mescolarsi con quelli della finzione. Come proiettati da uno stereoscopio sui muri della sua camera, i personaggi del suo libro cominciano a popolare i suoi ricordi e a prendere vita nel mondo chiuso del suo piccolo appartamento di rue Hamelin.

1922년 마르셀 프루스트는 죽음의 문턱에서 사진들을 훑어보며 자신의 인생을 회고한다. 실존 인물은 소설 속의 등장인물과 혼재하고 점차 허구의 세계는 실재를 장악한다. 문학작품을 재료로 한 루이즈의 야심찬 각색.

Paryż, lata 20-te XX wieku. Ciężko chory Marcel Proust (Marcello Mazzarella), którego dni są policzone, kończy swe monumentalne dzieło "W poszukiwaniu straconego czasu". Wraca myślami do przeszłości. Oto odwiedza Gilbertę, swoją miłość z dzieciństwa, córkę Odetty de Crecy i Charlesa Swanna, teraz żonę Saint-Loupa. Marcel słucha wynurzeń Gilberty, ale jednocześnie powracają do niego inne wspomnienia. Z zakamarków pamięci wynurzają się kolejne osoby: baron de Charlus, książę de Guermantes i jego żona Oriane, pani Verdurin.

Фильм рассказывает историю жизни Марселя Пруста, в чьем сознании перед смертью пробуждаются воспоминания из прошлого.

Marcel Proust (1871-1922) está en su lecho de muerte. Ver fotografías trae recuerdos de su infancia, su juventud, sus amantes y la forma en que la Gran Guerra puso fin a un estrato social. Sus recuerdos no están en un orden particular, se mueven hacia adelante y hacia atrás en el tiempo. Marcel en varias edades interactúa con Odette, con la bella Gilberte y su marido condenado, con el barón de Charlus que busca el placer, con la amante de Marcel Albertine y con otros; presentes también en la memoria están la querida madre y abuela de Marcel. Parece como si vivir es recordar y capturar recuerdos es crear una obra de gran arte. Los recuerdos son paralelos al volumen final de la novela de Proust.

Марсель Пруст на порозі смерті подумки заново проживає своє життя. Його спогади про дитинство, юність, про рідних, близьких, чужих переплітаються і нашаровуються один на інший. Образи людей із минулого: чарівної Жільберти, улюбленої Альбертини, дивного барона де Шарлю, паризького великосвітського суспільства; повернення до колишніх переживань і відчуттів — це і є Час, втрачений і знову віднайдений.