Жюлиен и Софи са 8-годишни са чаровни пакостници на ръба на лудостта. В един от по-мрачните дни на детството, когато Жюлиен постепенно започва да осъзнава, че скъпата му майчица е неизлечимо болна, той се застъпва за Софи, скроявайки дяволит номер на един съученик, тормозил я безмилостно. От този момент нататък Жюлиен и Софи десетилетия наред ще си разменят боязливи и смешни погледи, черпейки маниакално удоволствие от опитите на единия да надмине дързостта и дяволитостта на другия. Те псуват, обиждат властите, спират уличното движение, вплетени в целувка, и се опитват да провалят една-две сватби.

当一个人问另一个人“敢不敢”的时候，另一个人必须说“敢”，这就是游戏的规则。小男孩于连和小女孩苏菲的相遇即开始于这样一场孩童的闹剧，一个精美的铁盒子就是他们游戏的见证。说脏话，扰乱课堂，在校长室小便，内衣外穿……一个游戏两人一玩十多年，他们什么都敢，除了承认彼此相爱。

苏菲（玛丽昂·歌迪亚 Marion Cotillard 饰）提议两人分别四年，挑战的内容是于连（吉约姆·卡内 Guillaume Canet 饰）敢不敢伤害苏菲。恍惚四年逝去，于连找到苏菲，为了游戏的进行他决定另娶她人，邀请苏菲做伴娘。受到伤害的苏菲在于连的婚礼上抛出铁盒子“你敢悔婚么？”原本最最亲密的朋友相互伤害最深。同样心痛的两个人相约再次分别十年。

十年里，于连拥有了一切，家庭、事业、朋友，只是没了苏菲宛如没了心，原来丧失激情的生活这般索然无味。

终于十年过去，“Love me, if you dare...”

Julien en Sophie beginnen het spel van hun leven met een eenvoudige weddenschap. Een weddenschap om te vergeten dat mama zwaar ziek is en dat de hele klas je uitscheldt voor smerige Pool. De regels zijn simpel: degene die het snoepjesblik in handen heeft mag de ander de meest uiteenlopende opdrachten geven. Durf jij brutale antwoorden te geven in de klas, of te plassen op het tapijt van het hoofd van de school? De uitdagingen worden naarmate ze ouder worden steeds meedogenlozer. Wat onschuldig begon tussen twee kinderen, leidt tot de grootste uitdaging: elkaar toegeven dat ze niet zonder elkaar kunnen leven.

As adults, best friends Julien and Sophie continue the odd game they started as children -- a fearless competition to outdo one another with daring and outrageous stunts. While they often act out to relieve one another's pain, their game might be a way to avoid the fact that they are truly meant for one another.

Sophie et Julien ont défini les règles du jeu. Ils en sont, pour le restant de leurs vies, les arbitres et souvent les victimes. « Cap ou pas cap ? — Cap ! Bien sûr ! » Ils sont cap de tout : du meilleur comme du pire. Bafouer tous les tabous, défier tous les interdits, braver toutes les autorités, rire, se faire mal. Cap de tout sauf, peut-être de s'avouer qu'ils s'aiment. Ce jeu commence avec un pari innocent : un pari afin d'oublier que Maman est gravement malade, afin d'oublier quand toute la classe te traite de sale polak. Et quelques paris plus tard, le jeu devient ce qu'il y a de plus beau, de plus fort dans la vie des deux enfants. Et ainsi la vie passe, le jeu reste, de plus en plus intense, comme la passion. Et chaque fois qu'ils se répondent « Cap ! », ils se disent « Je t'aime plus que ma propre vie. — Plus que ma propre vie ? — Cap ! ».

Als Achtjährige lernten sich Julien und Sophie kennen und führen seither eine von tiefer Liebe und zerstörerischem Hass geprägte Beziehung. Was einst mit spielerischen Neckereien begann, hat sich über die Jahre zu einem tabulosen Machtspiel ausgeweitet, dessen einziges Ziel zu sein scheint, den anderen so tief wie möglich zu verletzen. Als Liebesbeweise verlangen sie nämlich vom jeweils anderen immer neue, immer verwegenere Mutproben. Doch irgendwann entgleitet den beiden die Situation - mit verheerenden Folgen.

Μία ολόκληρη ζωή μέχρι να πεις «Σ’ αγαπώ». 80 χρόνια για να αρχίσει μία ιστορία αγάπης. Κι όλα αυτά εξαιτίας ενός παιχνιδιού! «Τολμάς;» «Τολμώ!». Η Σοφί και ο Ζυλιέν είναι ικανοί για όλα: τα καλύτερα και τα χειρότερα! Ο κανόνας είναι ότι δεν υπάρχουν κανόνες. Τολμούν οτιδήποτε απαγορευμένο, γελούν, πληγώνουν ο ένας τον άλλον… Κάνουν τα πάντα εκτός από το να παραδεχτούν ότι αγαπιούνται. Έφτιαξαν τους κανόνες του παιχνιδιού και για το υπόλοιπο της ζωής τους θα είναι οι διαιτητές του και συχνά τα θύματά του. «Τολμάς;» «Τολμώ!».

Julien a totális megaláztatás elől megmenti Sophie-t, a lengyel bevándorló kislányt. Ekkor, nyolcévesen indul a két gyerek barátsága. Kitalálnak egy játékot, melynek be nem vallott célja, hogy együtt lehessenek. Különböző feladatokat határoznak meg egymás számára, amelyeket teljesíteni kell. "Meg mered tenni vagy nem? Meg, hát persze." És mindent megtesznek. Gyakran a legkegyetlenebb dolgokat is. Ledöntenek minden tabut, átlépnek minden szabályt, megtagadnak minden konvenciót, nevetnek és fájdalmat okoznak még egymásnak is. Aztán később ez a játék lesz a legszebb és legfontosabb dolog Sophie és Julien életében. Egyre veszélyesebbé válik, egyre intenzívebbé, mint valami szenvedély. Annyira, hogy talán fontosabb már, mint a saját életük.

Julien e Sophie hanno otto anni, ma sono diversi dai loro coetanei. I due bambini inventano un gioco che consiste nel lanciarsi sfide che implicano azioni sempre più audaci e coraggiose. Una scatola musicale è il simbolo delle loro scommesse. Una volta cresciuti si ritrovano talmente coinvolti da non riuscire più a uscirne mentre l'amicizia si trasforma in passione divorante.

내 이름은 소피, 방년 8살! 귀엽고, 깜찍한 외모에도 불구하고... 폴란드 소녀란 점 때문에 친구들 사이에선 놀림감이다. 이런 내게 자알~생긴 줄리앙이 예쁜 사탕 상자를 내밀며, 내기를 걸어왔다. 운전기사 없는 스쿨버스 출발시키기, 꾸중하는 선생님 앞에서 쉬야(?)해 버리기 등은 그에겐 일도 아니다. 왜냐면, 능글능글한 눈 웃음으로 때우면 되니까... 그런 소꿉친구 줄리앙이 나는 너무 좋았다. 그런데, 17살이 되니까... 그가 남자로 보인다. 다른 여자랑 얘기만해도 질투가 나고... 나도 모르는 사이에 그를 사랑하고 있는 것 같다. 나는 줄리앙, 나도 8살! 우리 반 얼짱이며, 게임 짱이다. 공기놀이, 구슬치기, 사방치기가 시시해질 무렵, 소꿉친구 소피를 만났다. 결혼식장을 난장판으로 만들어 버리고, 단어 찾기 수업시간에 도발적인(?) 말들로 선생님을 화들짝 놀래키는 센스만점 소피는 '거친 내기의 세계'에 딱 들어맞는 내 친구이다!! 당당하던 소피였는데, 17살이 되면서 나한테 딴 맘이 있는 눈치다. 사실 나도 내기를 핑계로 그녀를 좋아해왔지만, 나의 결혼식 까지도 내기로 망친 그녀를 용서할 수는 없다. 서로 절교를 선언한 지 10년... 도시 설계사가 된 나는 사랑스런 아내와 함께 '완벽한 어른'의 모습으로 살아가고 있다. 그런데 이 공허함과 외로움은 뭐지?! 그러던 어느 날, 나에게 어린 시절 소피와 함께 가지고 놀던 사탕상자가 배달되었다. 아무래도 중단했던 소피와의 게임을 다시 시작해야 할 것 같다.

Já adultos os melhores amigos Julien Janvier e Sophie Kowalsky continuam o estranho jogo que começaram quando crianças - uma competição destemida para superar o outro com atitudes ousadas e ultrajantes. Enquanto eles muitas vezes agem para aliviar uma dor um do outro, o jogo parece ser uma maneira de encobrir o fato de que eles são realmente feitos um para o outro.

Os melhores amigos Julien e Sophie continuam um jogo estranho que começaram na infância: uma competição destemida para se superar um ao outro. À medida que as brincadeiras ficam cada vez mais perigosas, eles percebem que o jogo é uma forma de esconder seus verdadeiros sentimentos pelo outro.

Судьба свела их не зря: вдвоем они составили странную, но гармоничную пару. Они родились великими выдумщиками, такими, от которых стонала школа. Их проделки можно было бы осудить и окрестить их закоренелыми хулиганами, если бы эти двое не были просто маленькими детьми. Они придумали игру, такую, которую могли придумать только они, игру «осмелишься — не осмелишься». Они брали друг друга «на слабо». Игра росла вместе с ними, и однажды они стали взрослыми. Все изменилось, но они уже не могли отличить игру от жизни, потому что игра была их жизнью. Никто не хотел уступать. Они шутили и смеялись, они делали друг другу больно, они страдали и теряли годы… Они знали, что любят друг друга, они произносили эти слова, но игра возвращалась, не позволяя им стать просто мужчиной и женщиной… Однажды изменилось и это…

Lo que comenzó como un juego de infancia entre Sophie y Julien, un juego de atrevidos retos, con el tiempo se ha convertido en una forma de vida. Sophie y Julien llevan ese juego hasta el límite, se burlan de todo y de todos y se hacen daño deliberadamente. Moderno cuento de hadas que relata una grotesca y hermosa relación de amor-odio.

Som vuxna spelar Julien och Sophie den lek de uppfann när de var små. En lek som går ut på att göra de mest halsbrytande upptåg i utbyte mot ett symboliskt pris, en speldosa. När deras liv går skilda vägar och de tyngs av vuxenvärldens allvar blir också lekarna mer allvarliga.

Birbirlerinin en iyi arkadaşları olan Julien ve Sophie, çocukken başladıkları tuhaf oyunu, yetişkinlik dönemlerinde de sürdürürler. Korkusuzluk içeren bir tür yarışmadır bu oyun. Cüretkar hünerlerini ortaya koyarak birbirlerini yenmeye çalışırlar. Sophie’nin Polonya kökenli olduğu için ırk ayrımı yapan çocuklarca tacizi ve Julien’in hasta annesi ve sorunlu babası nedeni ile yaşadıkları, her ikisini birbirlerine daha da fazla yakınlaştırır. Bu oyun aracılığı ile sık sık birbirlerinin acılarını dindirmek için çaba sarf ederler. Ancak bir açıdan bu oyun, onların birbirleri için yaratılmış olma ihtimalleri gerçeğini savuşturuyor da olabilir.

Вони народилися великими вигадниками, від яких стогнала школа. Їх витівки можна було б засудити, якби ці двоє не були просто маленькими дітьми. Вони придумали гру «гра - не гра». Гра зростала разом з ними, і одного дня вони стали дорослими. Все змінилося, але вони вже не могли відрізнити гру від життя, бо гра була їх життям. Ніхто не хотів поступатися. Вони жартували і сміялися, робили один одному боляче, вони страждали і втрачали роки… Вони знали, що люблять один одного, вони промовляли ці слова, але гра поверталась, не дозволяючи їм стати просто чоловіком і жінкою. Одного разу змінилось і це...