Totò, nombre artístico de Antonio Vincenzo Stefano Clemente (Nápoles, 15 de febrero de 1898 – Roma, 15 de abril de 1967), fue un actor, letrista, poeta y comediante italiano. Es considerado una de las figuras del espectáculo más importantes en la historia del cine internacional. El arte de Totò se desarrolló en todos los géneros teatrales, desde las variedades hasta la gran revista. Participó en noventa y siete películas, interpretadas entre los años 1937 y 1967 y participó en nueve telefilmes televisivos.

Antonio Griffo Focas Flavio Angelo Ducas Comneno Porfirogenito Gagliardi De Curtis di Bisanzio (couramment abrégé en Antonio De Curtis) dit Totò, né Antonio Clemente le 15 février 1898 à Naples et mort le 15 avril 1967 à Rome, est un acteur comique italien. D'abord actif au théâtre, il devient après-guerre l'une des plus grandes vedettes du cinéma italien. Il demeure encore aujourd'hui très populaire en Italie.

Le futur Totò nait à Naples sous le nom d'Antonio Clemente: il est le fils illégitime d'un aristocrate, le marquis Giuseppe De Curtis, et d'Anna Clemente. Antonio grandit dans un milieu défavorisé: Totò est son diminutif avant de devenir son nom de scène. Son père le reconnaît et épouse sa mère au début des années 1920, ce qui lui permet de porter le nom d'Antonio De Curtis. Il commence sa carrière avec des numéros d'improvisation et d'imitations dans des petits théâtres de Naples. Après être parti pour Rome vers 1922, il gagne en notoriété et en 1930 il possède sa propre compagnie de théâtre et part en tournée en Italie pour diverses revues (riviste), toutes chaleureusement accueillies du public.

En 1933, alors qu'il est déjà un acteur reconnu au théâtre, il se fait légalement adopter par un aristocrate, le marquis Francesco Maria Gagliardi Focas, ce qui lui permet ensuite, alors qu'il a grandi dans la pauvreté, de porter à l'état-civil le nom complet de Antonio Griffo Focas Flavio Angelo Ducas Comneno Porfirogenito Gagliardi De Curtis di Bisanzio. Il peut ainsi faire reconnaître une impressionnante série de titres de noblesse, hérités de son père adoptif, parmi lesquels prince, comte palatin, duc de Macédoine, exarque de Ravenne et chevalier du Saint-Empire.

Il apparaît pour la première fois au cinéma en 1937 avec Fermo con le mani! (Arrête avec tes mains!) de Gero Zambuto, qui sera suivi en 1939 de Animali pazzi (Animaux fous) de Carlo Ludovico Bragaglia et en 1940 de Totò, apôtre et martyr (San Giovanni decollato) d'Amleto Palermi.

Ces films sans grand succès le poussent à continuer au théâtre où il obtient des accueils triomphaux dans des spectacles mis en scène par Antonio Galdieri et où, parfois, il donne la réplique à Anna Magnani.

En 1947, Mario Mattoli lui ouvre la voie du succès sur pellicule avec Les Deux Orphelins (I Due orfanelli). Il va, dès lors, travailler de plus en plus pour le cinéma, ce qui l'amènera à quitter petit à petit les planches. ...

Source: Article "Totò" de Wikipédia en français, soumis à la licence CC-BY-SA 3.0.

Totò was born Antonio Clemente in a poor district of Naples, the illegitimate son of Anna Clemente from Sicily and Marquis Giuseppe De Curtis from Naples. Nicknamed “il principe della risata’ (the prince of laughter), he was an Italian comedian, film and theatre actor, writer, singer and songwriter, and widely considered one of the greatest Italian artists of the 20th century.  While he first gained his popularity as a comic actor, his dramatic roles, poetry, and songs are all of cultural import; his style and a number of his recurring jokes and gestures have become universally known memes in Italy.

As a comic actor, Totò is classified as an heir of the Commedia dell'Arte tradition, and has been compared to such figures as Buster Keaton and Charlie Chaplin.  At the age of 15, he was already acting as a comedian in small theatres, under the pseudonym "Clerment". His early repertoire mostly consisted in imitations of Gustavo De Marco's characters. He served in the army during World War I and then went back to acting to develop the trademarks of his style.   

In 1937, he appeared in his first movie "Fermo con le mani", and later starred in 96 more films, many of which are still frequently broadcast on Italian television. In his vast cinematographic career, Totò had the opportunity to act side by side with virtually all major Italian actors of the time. Totò's unmistakable figure, with his peculiarly irregular face (due to an accident in his teen years), and his unique trademark ability to disarticulate his body like a marionette, soon became very popular and his comic gags became part of the Italian culture. Totò died at the age of 69 in Rome after a series of heart attacks. Due to overwhelming popularity there were three funeral services: the first in Rome, and the second and third in Naples. Totò's birth home has been recently opened to the public as a museum.

Totò, pseudonimo di Antonio Griffo Focas Flavio Angelo Ducas Comneno Porfirogenito Gagliardi De Curtis di Bisanzio Gagliardi Focas di Tertiveri (brevemente Antonio de Curtis), è stato un attore italiano.

Attore simbolo dello spettacolo comico in Italia, soprannominato «il principe della risata», è considerato, anche in virtù di alcuni ruoli drammatici, uno dei maggiori interpreti nella storia del teatro e del cinema italiani. Si distinse anche al di fuori della recitazione, lasciando contributi come drammaturgo, poeta, paroliere, compositore, cantante.

Nato Antonio Vincenzo Stefano Clemente da Anna Clemente (Palermo, 2 gennaio 1881 - Napoli, 23 ottobre 1947) e da Giuseppe De Curtis (Napoli, 12 agosto 1873 - Roma, 29 settembre 1944), fu adottato nel 1933 dal marchese Francesco Maria Gagliardi Focas di Tertiveri.

Maschera nel solco della tradizione della commedia dell'arte, accostato a comici come Buster Keaton e Charlie Chaplin, ma anche ai fratelli Marx e a Ettore Petrolini. In quasi cinquant'anni di carriera spaziò dal teatro (con oltre 50 titoli) al cinema (con 97 pellicole) e alla televisione (con 9 telefilm e vari sketch pubblicitari), lavorando con molti tra i più noti protagonisti del panorama italiano e arrivando a sovrastare con numerosi suoi film i record d'incassi. Adoperò una propria unicità interpretativa, che risaltava sia in copioni puramente brillanti sia in parti più impegnate, sulle quali si orientò soprattutto verso l'ultima fase della sua vita, che concluse in condizioni di quasi cecità a causa di una grave forma di corioretinite, probabilmente aggravata dalla lunga esposizione ai fari di scena. Spesso stroncato dalla maggior parte dei critici cinematografici, fu ampiamente rivalutato dopo la morte, tanto da risultare ancor oggi il comico italiano più popolare di sempre.

Franca Faldini, sua compagna, diventata giornalista e scrittrice dopo la morte dell'attore, scrisse nel 1977 il libro Totò: l'uomo e la maschera, realizzato insieme a Goffredo Fofi, in cui raccontò sia il profilo artistico sia la vita dell'attore fuori dal set, con l'intento principale di smentire alcune false affermazioni riportate da scrittori e giornalisti riguardo alla sua personalità.[

Тото - при рождении (Антонио Клементе) родился в бедном районе Неаполя, незаконнорожденный сын Анны Клементе из Сицилии и маркиза Джузеппе де Куртиса из Неаполя. По прозвищу «il principe della risata» ​​(«принц смеха»), он был итальянским комиком, актером театра и кино, писателем, певцом и автором песен и широко считался одним из величайших итальянских художников 20 века. Хотя он впервые приобрел популярность как комедийный актер, его драматические роли, стихи и песни имеют культурное значение; его стиль и ряд его повторяющихся шуток и жестов стали всемирно известными мемами в Италии. Как комедийный актер Тото считается наследником традиции комедии дель арте, и его сравнивают с такими фигурами, как Бастер Китон и Чарли Чаплин. В 15 лет он уже выступал комиком в небольших театрах под псевдонимом «Клермен». Его ранний репертуар в основном состоял из подражаний персонажам Густаво де Марко. Он служил в армии во время Первой мировой войны, а затем вернулся к актерскому мастерству, чтобы развивать торговые марки своего стиля. В 1937 году он появился в своем первом фильме «Fermo con le mani», а затем снялся еще в 96 фильмах, многие из которых до сих пор часто транслируются по итальянскому телевидению. За свою обширную кинематографическую карьеру Тото имел возможность сниматься бок о бок. практически со всеми крупными итальянскими актерами того времени. Безошибочная фигура Тото с его необычно неправильной формой лица (из-за несчастного случая в подростковом возрасте) и его уникальная торговая марка способность расчленять свое тело, как марионетка, вскоре стали очень популярными, и его комические шутки стали частью итальянской культуры. Тото умер в возрасте 69 лет в Риме после серии сердечных приступов. По многочисленным просьбам населения было организовано три панихиды: первая в Риме, вторая и третья в Неаполе. Дом, в котором родился Тото, недавно был открыт для публики как музей.

Тото, справжнє ім'я — Антоніо Де Куртіс — італійський комік, актор театру і кіно, письменник, співак і автор пісень. В Італії на сьогодні він справедливо вважається одним з найвідоміших та шанованих італійських акторів, коміків і телеперсонажів минулого століття. Хоча Тото відомий як комік, йому вдалося реалізувати також драматичні образи.

Народився 15 лютого 1898 року, в Rione Sanità, бідному районі Неаполя. Позашлюбний син Анни Клементе (Anna Clemente) і маркіза Джузеппе де Куртіс (Giuseppe de Curtis), який юридично визнав його своїм сином у 1937 році. До цього, в 1933 році, Тотò був усиновлений маркізом Франческо Ґальярді Фокас (Francesco Gagliardi Focas), що дало йому вагомий у той час титул.

У 1946 році, коли Consulta Araldica (орган з питань дворянства в Королівстві Італія) припинила свою діяльність, трибунал Неаполя визнав його численні титули, так що його повне ім'я було змінено з Антоніо Клементе на Антоніо Гріффо Фокас Флавіо Дука Комненос Ґальярді де Куртіс Візантії, Його Імператорська Високість, Палатин, Лицар Священної Римської імперії, екзарх Равенни, герцог Македонії і Іллірії, принц Константинополя, Кілікії, Фессалія, Понтуса, Молдови, Дарданіі, Пелопоннесу, Граф Кіпру та Епіру, граф і герцог Дрівасто і Дураццо. Для того, хто народився і виріс в одному з найбідніших неаполітанських районів, це здавалось великим досягненням, але комік, перераховуючи свої нові титули, щиро сміявся над їх істинною нікчемністю. Живучи в Rione Sanità, він познайомився з багатьма відомими артистами, як Едуардо Де Філіппо, Карло Скарпетта. Він почав свою кар'єру в маленьких театрах, де навчався мистецтву guitti, неаполітанських коміків, спадкоємців традиції комедія дель арте.